ЦивЁльно правовЁ вЁдносини - батькЁвство (Гражданско-правовые отношения - родительские права и обязаности)

Завжди шлюб був основою сім'ї, а сім'я, як первинна ячейка суспільства, відображала суспільні просеци, відчувала їх вплив і, в свою чергу, впливала на суспільство. З точки зору суспільного змісту сім'я - це три взаємопов'язані групи соціальних явищ: шлюб як її основа; подружні відносини як результат шлюбу: відносини між батьками та дітьми як результат подружніх відносин.

Правознавці визначають сім'ю як коло людей, пов’язаних правами і обов'язками, що випливають із шлюбу або родинності, тобто як людську групу, пов’язану правами і обов'язками, передбаченими законодавством про шлюб і сім'ю. Отже, розглянемо які особисті (немайнові) права та обов'язки батьків та дітей виникають внаслідок цього. 1.ПІДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ ПРАВОВІДНОСИН. Визначення правового статусу особи, прав та свобод людини і громадянина є, як правило, головним у кожній конституції. Цілком закономірно, що одним із перших розділів Конституції України є розділ, присвячений правовому статусові особи. Закріплені в Основному Законі нашої держави права, свободи та обов'язки людини й громадянина є невідчужуваними, непорушними, не є вичерпними і не можуть бути скасовані. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права та свободи інших людей, має обов'язкн перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості (ст. 23 Конституції України). У статі 51 Конституції України проголошено принцип, який лежить в основі правовідносин між батьками і дітьми: 'Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.

Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків'. 2. ПРАВА І ОБОВ'ЯЗКИ УЧАСНИКІВ ПРАВОВІДНОСИН Кодекс про шлюб та сім'ю України (ст. 58) зазначає, що батьки й діти зо6ов'язані надавати взаємну моральну підтримку і матеріальну допомогу один одному. Не можуть бути поза увагою у нашому суспільстві діти, які з тих чи інших причин залишилися без батьків.

Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу.

Благодійну діяльність щодо дітей держава заохочує і підтримує. Як відомо, моментом виникнення передбачених законодавством батьківських прав громадян є засвідчене у встановленому законом порядку походження дитини. Такі права існують у нерозривному зв’язку з обов'язками батьків. В свою чергу, діти також наділяються правами і є носіями обов'язків щодо своїх батьків.

Першооснову сімейних відносин між батьками і дітьми складають особисті (немайнові) права та обов'язки. Носіями особистого сімейного права й обов'язку можуть бути лише громадяни (батьки і діти). Такі права позбавлені економічного змісту, вони не можуть бути оцінені в грошах, їх порушення, відповідно до закону, не веде до майнової відповідальності. Проте і тут передбачено певні карні санкції: порушник, як правило, позбавляється цих прав у порядку, встановленому законодавством.

Характерною ознакою особистих прав та обов'язків е їх тісний зв'Язок і особою: від них не можна відмовитися або передати за угодою третій особі. Особисті немайнові права і обов'язки учасників батьківських правовідносин в основному тривають до досягнення дітьми повноліття або до моменту їх одруження.

Достроково ці права та обов'язки можуть припинитися тільки у випадках, передбачених законом. 2.1. Права і обов'язки батьків До особистих прав і обов'язків батьків належать: 1) право і обов'язок батьків визначити прізвище, ім'я та по батькові дитини (ст. 62-63 КпШС України); 2) право і обов'язок батьків представляти інтереси дітей, визначати місце проживання дитини й право на відібрання своїх дітей від осіб, які незаконно їх утримують ( ст. 60, 68 КпШС України); 3) право і обов'язок батьків виховувати своїх дітей (ст. 61,64 КпШС України). І. Визначення батьками особисто-правового статусу дітей ґрунтується на основі принципу батьківської рівності, Відповідно до ст. 62 КпШС України, якщо батьки мають право спільне прізвище, то це прізвище присвоюється дітям. При різних прізвищах дитині присвоюється прізвище батька або матері за згодою батьків, а при відсутності згоди - за рішенням органів опіки та піклування.

Припинення шлюбу або визнання його недійсним не тягне за собою зміни прізвища дітей. Якщо той з батьків, у якого дитина залишалася жити після розірвання шлюбу або визнання шлюбу недійсним, бажає присвоїти їй своє прізвище, органи опіки і піклування, виходячи з інтересів дитини, вправі дозволити зміну прізвища неповнолітньої дитини. У такому ж порядку вирішується питання про зміну прізвища неповнолітнього, в запис акта про народження якого відомості про батька було внесено згідно з рішенням суду або за спільною заявою матері і батька дитини чи за заявою батька, якщо батьки не перебувають у шлюбі між собою. Тому з батьків, прізвище якого носить дитина, повідомляється про порушення клопотання про зміну прізвища дитини, і його думка, поряд з іншими обставинами, враховується органами опіки і піклування при вирішенні питання про зміну прізвища неповнолітнього, виходячи з інтересів дитини. Закон не вимагає згоди неповнолітньої дитини на зміну її прізвища, але в усіх випадках це питання вирішується із врахуванням її інтересів. В коло особистих прав дитини входять право на власне ім'я. Вибір імені дитини - це і особисте право батьків, яке вони реалізують за взаємною згодою. Закон не забороняє батькам вибирати будь-яке ім'я своїй дитині. При цьому вони заздалегідь повинні обдумати, щоб звучання імені, особливо у співзвучності з по батькові, згодом не принижувало дитину, не перетворювало її на об’єкт насмішок і т.п.

Представник органу реєстрації актів громадянського стану пояснює батькам можливі негативні наслідки, що можуть настати у разі надання дитині недоречного імені. Якщо батьки наполягають на присвоєнні дитині зменшеного, пестливого або скороченого імені у книзі Реєстрації у графі 'Для відміток' треба зробити про це відповідний запис і засвідчити його підписами обох батьків. Щодо присвоєння дитині подвійного імені, то законом це не заборонено, відтак присвоєння дитині подвійного імені можна вважати дозволеним. При відсутності згоди батьків щодо імені дитини спір вирішується органами опіки і піклування. По батькові дитині присвоюється в усіх випадках за іменем особи, яка записана батьком дитини. Такою особою може бути: чоловік матері дитини; особа, яка добровільно визнала батьківство; особа, визнана батьком за рішенням суду; особа, чиє ім'я та по батькові записане за вказівкою матері, яка не перебуває у шлюбі. Якщо у батька подвійне ім'я, по батькові дитині присвоюється за одним з них на вибір батьків. У разі реєстрації народження дитини у громадян, в національній традиції яких немає звичаю зафіксовувати 'по батькові', у свідоцтві про народження дитини може бути записане лише її прізвище та ім'я. По батькові неповнолітньої дитини може бути змінено лише у разі усиновлення її особою чоловічою статі. Важливим є питання визначення громадянства дітей. Право на громадянство є невід’ємним правом людини.

Громадянство України визначає постійний правовий зв’язок особи і Української держави, що знаходить свій вияв у їхніх взаємних правах та обов'язках. Відповідно до ст. 4 Конституції України, в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття чи припинення громадянства України визнаються законом. Згідно із Законом України 'Про громадянство України' від 8 жовтня 1991 р. (з наступними змінами), громадянство дітей визначається за громадянством їхніх батьків. Якщо батьки дитини на момент її народження перебували у громадянстві України, то така дитина є громадянином України незалежно від того, народилася вона на території України чи за її межами. При різному громадянстві батьків, з яких один на момент народження дитини перебував у громадянстві України, якщо в цей час подружжя постійно проживало за межами України, громадянство дитини, яка народилася за межами України, визначається за письмовою згодою батьків.

Дитина, один із батьків якої на момент її народження перебував у громадянстві України, а інший був особою без громадянства чи був невідомим, е громадянином України незалежно від місця її народження. У разі, коли матір’ю дитини є особа без громадянства, а батьком визнається громадянин України, дитина, яка не досягла 14-ти років, стає громадянином України незалежно від місця її народження.

Дитина, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які постійно проживають в України є громадянином України.

Громадянином України е також дитина, яка перебуває на території України, а обоє її батьків невідомі. При зміні громадянства батьків, внаслідок якої обоє стають громадянами України або обоє виходять з громадянства України, змінюється відповідно громадянство їхніх дітей, які не досягли 14-ти років. Якщо відомий тільки один із батьків дитини, то при зміні громадянства цього батька відповідно змінюється громадянство дитини, яка не досягла 14-ти років. Якщо обоє батьків дитини або один з них, яка проживає на території України, виходить з громадянства України і не бере участь у вихованні дитини, над якою встановлено опіку або піклування громадян України, дитина за клопотанням батьків, опікуна або піклувальника зберігає громадянство України. Якщо громадянин України стає один з батьки, а другий залишається іноземним громадянином, дитина може набути громадянство України за клопотанням про це того з батьків, який набуває громадянства України, та при згоді другого з батьків. У разі, коли громадянином України стає один з батьків, а другий залишається особою без громадянства, дитина, яка проживає на території а України, стає громадянином України. Коли з громадянства України виходить один з батьків, а другий залишається громадянином України, дитина зберігає громадянство України. 2. 'Захист прав та інтересів неповнолітніх дітей лежить на їх батьках, які діють без особливих на те повноважень' (ст. 60 КпШС України). Йдеться про захист батьками тих прав та інтересів своїх дітей, які вони самі не в змозі здійснювати, оскільки мають мінімальну дієздатність. • Батьки вважаються природними опікунами своїх дітей і їхніми законними представниками. Для захисту прав та інтересів своїх дітей у будь-якій установі, в тому числі судовій, батькам не потрібні особливі повноваження. Для цього досить пред' явити свідоцтво про народження своєї дитини.

Порушити дане правило може тільки факт вступу неповнолітніх до шлюбу. В разі одруження неповнолітніх вони набувають дієздатності в повному обсязі з моменту одруження і здійснюють захист своїх прав самостійно. Місце проживання неповнолітніх, що не досягай 15-ти років, визнається місце проживання їхніх батьків (ст. 17 ЦКУ країни). Дане правило забезпечує права батьків на виховання дитини. Саме при спільному проживанні батьків з дітьми найбільш повно задовольняються інтереси виховання дітей. У разі, коли батьки проживають окремо, або розлучаються, виникає питання, з ким із них буде приживати дитина? У переважній більшості випадків такі питання вирішуються за згодою батьків. Якщо батьки не досягли згоди про місце проживання дитини, спір вирішують у судовому засіданні, виходячи з інтересів дітей і з урахуванням їх бажання. Для всебічного вивчення обставин, пов’язаних з розглядом таких спорів, суд залучає до участі в справі органи опіки і піклування, але не залежить при розгляді справи від їх висновку.

Центральним питанням у цих випадках є інтереси дитини, ставлення до неї кожного з батьків, більша прихильність дитини до батька чи матері, тобто суд повинен також враховувати при цьому бажання дитини залишитися з тим чи іншим із батьків. При розгляді спорів про місце проживання неповнолітніх дітей, які досягли 10-ти річного віку, суд повинен з’ясувати, з ким із батьків вони бажають залишитися.

Висловлене дитиною бажання не обов'язкове для суду, якщо суд визнає, що залишення дитини із зазначеним нею з батьків ТУ не відповідає її інтересам. В житті трапляються випадки, за яких батьки тимчасово залишають своїх дітей у своїх родичів чи знайомих ( на час від’їзду, тривалого відрядження, за відсутності належної житлоплощі тощо) в розрахунку опісля повернути їх до себе. Але іноді ці люди настільки звикають до чужих дітей, що відмовляються потім повернути їх батькам.

Батьки мають право вимагати повернення дітей від будь-якої особи, яка одержує дітей у себе не на підставі закону чи судового рішення ( ст. 68 КпШС України). При розгляді позову батьків про відібрання дітей від осіб, які одержують дітей у себе без законних на те підстав, суд не зв’язаний правом батьків, коли визнає, що передача ім дитини суперечить інтересам останньої. Якщо суд визнає, що ні батьки, ані треті особи не можуть забезпечити належне виховання дитини, від виносить рішення про передачу дитини на опікування органів опіки і піклування ( ст. 69 КпШС України). 3. Сім’я - це першооснова розвитку дитини як особистості. Виховання дитини в сім’ї - важливий, складний і багатогранний процес. Спілкування членів сім’ї різних поколінь передбачає певний, необмежений часом, вплив більш зрілих за віком батьків на молодь. Саме сім'я у першу чергу повинна залучати дітей до освіти, культури і прищеплювати загальнолюдські норми суспільного життя* Обов’язок по вихованню дітей закон покладає на батьків. Для цього вони наділяються батьківськими правами, основним з яких е право на особисте виховання своєї дитини. Так, у ст. 62 КпШС України зазначено, що батьки мають право і зобов’язані виховувати своїх дітей, піклуватися про їхнє здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, готування їх до праці. Тому батьківські права є водночас і обов’язком батьків по вихованню дітей, а в сукупності ці права складають комплекс правових і моральних дій батьків, спрямованих на а розвиток і виховання дітей. *Національна програма 'Діти України'. Законодавство Украйш про шлюб сім'ю та молодь \ Бюл. законодав.і юридпрактики України - 1997. - №5. - С.192 Права, обов’язки на виховання, передбачені законодавством про шлюб та сім'ю, надаються батькам до досягнення дитиною повноліття, після чого автоматично припиняють своє існування.

Батьки не можуть передавати будь-кому ці права або відмовитися від них. У випадку, коли батьки ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей, або зловживають своїми батьківськими правами, до них може застосовуватись жорстока санкція - позбавлення батьківських прав. На кожного з батьків однаковою мірою покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Здійснення батьками прав, виконання ними обов’язків по вихованню і навчанню дітей, як визначено у ст. 64 КпШС України, провадиться відповідно до Закону України 'Про освіту'. Батьки вправі віддавати дітей для одержання освіти в навчально-виховні заклади, засновані на різних формах власності, що не звільняє їх від виконання обов'язків по вихованню дітей. Відповідно до ст. 60 Закону України 'Про освіту' від 23 травня 1991р. батьки мають прав: вибрати заклад освіти для неповнолітніх дітей; обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування закладів освіти звертатись до державних органів управління освітою з питань навчання, виховання дітей; захищати у відповідних державних органах і суді законні інтереси своїх дітей.

Водночас ст. 59 даного Закону покладає відповідальність за розвиток дитини на батьків, або на осіб, які їх замінюють, і зобов’язує: - постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їхніх природних здібностей; - поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до державної і рідної мови, сім’ї. старших за віком, до народних традицій та звичаїв; - виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського та інших народів, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до своєї країни; - сприяти здобуттю дітьми освіти у закладах освіти або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу; виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини. 2.2. Права і обов'язки дітей Дитина також має право на належне виховання в сім’ї. Це право реалізується в процесі постійного спілкування дітей і батьків, незримо присутнє в буденних справах сім’ї і залишається непомітним, доки не виникає необхідність його захищати. Тому закон застерігає про те, що батьківські права не можуть здійснюватись в суперечності з інтересами дітей (ч. 2 ст. 61 КпШС України). Під інтересами дітей треба розуміти а) інтереси їх правильного виховання, щойно названі турботи про їх фізичний розвиток та навчання, підготовку до суспільно-корисної праці, формування з них гідних громадян. При неналежному виконанні батьками (один із них) обов'язків по вихованню або при зловживанні батьківськими правами, діти вправі звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органів опіки і піклування.